Історична довідка

   Коропський район розташований на північному сході Чернігівської області: займає площу 1,3 тис. квадратних кілометрів. Населення 24,9 тис. осіб (на 01.04.2013). Двом селищним і 25-ти сільським радам підпорядковано 67 населених пунктів.

  Район утворено (разом з Понорницьким, який існував у 1923-1963 роках) у 1923 році. Після адміністративно-територіальної реформи 1963-1964 років обидва райони були ліквідовані, потім Коропський район відновили і до нього увійшла частина населених пунктів Понорницького.

    Вигідні природні умови басейну Десни, рибні й мисливські угіддя спонукали до заселення цієї території багато тисяч років тому. Так, знахідки в с. Мезин (Мізинська стоянка) пізньопалеолітичного поселення свідчать про те, що люди тут жили 15-20 тисячоліть тому. Мали свою культуру: із кісток та шкур великих тварин (мамонтів) будували наметоподібні житла, також із кісток виготовляли різці, скребки, проколки, вістря, жила, голки, різноманітні прикраси. Ця стоянка світового значення здивувала істориків знахідками різних видів мистецтва: скульптури, живопису, музики, графіки. Досі у світовому палеолітичному мистецтві немає аналогів до мізинських, зроблених з бивня мамонта орнаментованих браслетів, де науковці шукають сліди місячного проктокалендаря, шумових музичних інструментів. У 1965 році за ініціативи краєзнавця і археолога В.Є Куриленка на розкопі Мізинської стоянки у дерев’яному будинку XVIII століття, що належав офіцерові Паливоді, був відкритий археологічний музей, де зберігається понад 40 тисяч експонатів. Зараз музей має назву Мезинський народний археологічний музей ім. В.Є. Куриленка. Археологічні знахідки останніх років у Бужанці, Оболонні засвідчують широке розселення давніх людей у нашому краї, на берегах Десни. У багатьох населених пунктах району виявлені поселення періоду мезоліту – бронзи (8-2 тис. до н.е.), бронзи ( 2 тис. до н.е.), поселення слов’ян (3-5 ст.)  та періоду Київської Русі.

       Наші землі входили до Чернігівського князівства, згодом – до Новгород-Сіверського (після виділення його з Черніговського), а після навали орд Батия, яка прокотилася подесенням у середині XIII ст. – до Брянського удільного князівства. З другої половини XIV до кінця XV століття наш край перебував під владою великого князівства Литовського. В результаті російсько-литовської війни 1500-1503 років відійшов до Москви. З початку XVI століття територія теперішньої Коропщини неодноразово переходила то до Польщі, то до Москви. Улітку 1648 року вона була звільнена від польсько-шляхетського панування і 1667 року (за Андрусівським договором) перейшла до Московської держави.

      Час заснування більшості населених пунктів Коропщини датується XVI-XVII століттями, в основному – за роком першої згадки про них. Села Сохачі, Оболоння та Верба вперше згадуються 1399 роком (розбитий татарами на річці Ворсклі князь Вітовт, що заблукав у степах, попросив привести його до Литовської України «к … Макотину, да к Сохачеву, да к Верху, да к Оболоню).

      Існує кілька гіпотез щодо часу заснування Коропа. Частина вчених вважає, що це залишки давньоруського міста Хоробора, згадуваного в  Іпатіївському літописі 1153, 1159, 1234 роками. Є також думки, що Короп заселився в середині XV століття та на початку XVII. У XVII  столітті Хоробор зникає з літописів і з’являється місто Короп (прихильники гіпотези Короп-Хоробор стверджують, що з часом одна назва трансформувалася в іншу). Перша ж згадка про Короп в історичних джерелах датується 1638 роком.

   Про розташування Коропа історик О.Лазаревський в «Описании старой Малороссии. Т 2. Полк Нежинский» пише: «Короп находится на большом тракте, который шёл из Батурина, через Короп за Десну». Збереглася легенда, що повязує назву міста з рибою коропом. Тут доцільно згадати село Риботин, розташоване поряд з Коропом, що вказує на великі рибні угіддя довкола – отже, ці топоніми є вмотивованими.

    Є й інша легенда про заснування Коропа, також пов’язана з рибою короп: прискакав козак на коні до Десни, до протилежного берега – рукою подати, але там походжають чванькуваті польські жовніри. Козак люто б’є по воді шаблею. Але що це? Шабля стала набагато важчою і виблискує нанизаною на неї рибою. Кращого місця для сторожового козацького поста не знайти. А вже з сторожового поста Короп став чималим містом.

    На території району  є й інші давні поселення: давньоруське місто Радичев (тепер село Радичів), давня фортеця Растовець (тепер село Розльоти). До дотатарських поселень історики відносять Райгородок, Царівку (тепер Вільне), а також Лукнів. Ксендзівку (нині Пролетарське) заснували ксендзи  Новгород-Сіверського монастиря у 1619 році.

     Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років дала могутній поштовх розвитку суспільного життя в Україні. Тоді тисячі селян і містян (а серед них і мешканці сучасної  території Коропщини) покозачилися. У 1658 році Короп став центром козацької сотні Ніжинського полку, яка згодом увійшла до складу так званих Засеймських сотень, які підпорядковувалися безпосередньо гетьману.

    У 1654 році у складі того ж Ніжинського полку була утворена Рождественська сотня (теперішнє село Жовтневе в історичних джерелах того часу мало назву містечко Рождественське). Ця сотня проіснувала до 1672 року. Після її розформування села Рождественське, Карильське і Краснопілля (також давнє поселення) увійшли до Коропської сотні. Частина сіл теперішньої Коропщини входила до Новомлинської сотні (Атюша, Нехаївка, Рижки – у 50-х роках XVIII століття увійшло до Коропської сотні, Шабалинів), правобережні села – до Понорницької сотні Чернігівського полку. Лише задесенська Бужанка була у складі Коропської сотні, а у другій половині XVIII століття відійшла до Понорницької. У XVIII столітті до Коропської сотні належали Риботин, Сохачі, Райгородок, Жорновка, Царівка, Рождественське, Рижки, Карильське, Обтов, Погорілівка, Лукнів, Краснопілля, Билка (Червоне). На території сотні розташовувалися 23 хутори.

     Коропська, Понорницька та Новомлинська сотні перебували в центрі найважливіших історичних подій  XVII – XVIII століть. Близькість гетьманських столиць – Глухова та Батурина – привертає до них увагу багатьох вищих  керівників Гетьманщини. Відомо, що в Коропі відбувались неформальні зустрічі – наради гетьманів з козацькою старшиною. Брали участь козаки сотень і у воєнних діях. Загадки в історичних  джерелах дозволяють припустити, що Коропська сотня брала участь у військових конфліктах в Україні та за її межами: в Чигиринських походах (1677-1678), Азовських походах (1696-1697), у війні за «Польську спадщину» (1733-1735). Козаки Понорницької сотні на чолі з сотником Зіньком брали участь у Північній війні 1700-1721 років.

     Часто мешканці нашого краю ставали заручниками у боротьбі між іншими державами. Так, у 1659 році Ніжинський полк підтримав гетьмана Івана Виговського у Конотопській битві з Московським військом, за що Короп був дощенту спалений і пограбований військами князя Трубецького. У 1664 році Короп за здачу полякам спустошив князь Ромодановський. А на початку XVIII століття шведи спалили Понорницю.

     Нашим краєм прокотилася Північна війна. Через Короп поспішав із козаками гетьман Іван Мазепа (1687-1708) на з’єднання зі шведським королем  Карлом XII. У нашому місті гетьман перебув ніч з 24 на 25 жовтня 1708 року. В районі Мезина-Свердловки між московським військом і шведами та козаками відбувся бій за переправу через Десну.

     На високий щабель підніс статус Коропа гетьман Лівобережної України, виходець із нашого міста, Дем’ян Многогрішний (1668-1672). Рядом універсалів він надав Коропу значні пільги, аби його мешканці змогли відбудувати та відтворити господарство. Рішення Многогрішного розмістити в Коропі, захищеному болотами, оборонну промисловість (артилерійський двір працював у 1669-1786 роках) дало поштовх розвитку ремесел і промислів, торгівлі. У місті виробляли порох, а за деякими даними – і ядра. Розвивалися ковальське, лимарне, ткацьке, шапочне, кравецьке, гончарське виробництво. Короп став одним із найбільших на Чернігівщині центрів шкіряного виробництва. Майстри об’єдналися у цехи.

    Статус міста-фортеці спонукав побудову оборонних споруд, однією з яких є унікальна історична пам’ятка, яка частково збереглася в Коропі дотепер – Іллінська церква фортеця.

    Брати Многогрішні стали фундаторами Рихлівського Свято-Миколаївського монастиря. У 1666 році Василь Многогрішний за завданням Чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного поселився у Рихлівській пустині і почав розбудову обителі, яку  у XІХ-ХХ століттях називали перлиною Сіверського краю. Нині монастир відроджується.

   У першій половині XVIII століття Короп  отримав Магдебурзьке право (сформувалося у ХІІІ столітті у німецькому місті Магдебурзі і встановлювало порядок діяльності органів місцевого самоврядування, закріплювало права міських станів, цехів, суду, купецьких об’єднань).  Тоді ж з’явилися і перші герби, які в основному використовувалися на міських печатках. Вважається, що Коропу герб був наданий на початку XVIII століття, затверджений він був царським указом  у 1782 році. На ньому: на блакитному полі щита — посріблений короп, а над ним – золота корона.

     На основі давньої розроблена сучасна символіка Коропа, затверджена сесією місцевої ради у 2001 році. До неї увійшли герб, хоругва та прапор. У сучасному гербу Коропа: на блакитному полі щита — срібний короп, над яким золота королівська корона; щит покладено на  бароковий картуш, який увінчує золотий лицарський шолом, шолом покритий мурованою міською короною, із котрої виринають три страусові пера; намет блакитний, підбитий сріблом.

gerb

    Щодо господарського життя території, яку тепер займає Коропський район, то його основою було сільське господарство. Серед вирощуваних культур переважали зернові (пшениця і жито). Вирощували також гречку, городину. Культивували тютюн, хміль, поширеним було пасічництво. Важливе місце в економіці займало і тваринництво. Так, у Коропі вирощували свиней (до двох тисяч на рік), коней на продаж.

   Серед промислів переважали винокуріння, млинарство. У Коропі в кінці XVIII століття проживали 192 майстри, серед них – шевці, ковалі, шаповали, ткачі, бондарі. Бондарі мешкали у Понорниці, Оболонні, гончарі у Вербі й Осьмаках, ткачі – в Покошичах. У Понорниці, Вербі та Осьмаках виплітали на продаж риболовецькі сіті. Човни, весла  й дуги виробляли у Савинках (тепер Придеснянське та Городище), кісся, граблі, топорища – в Будищі, гутне скло – у Крисках.

   У 1781 році Чернігівський край був поділений на Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва під управлінням Малоросійського губернатора. До нього увійшло одинадцять повітів, в тому числі Коропський.

1796 року Чернігівське намісництво було перетворено у Малоросійську губернію, до якої увійшли й міста скасованого Новгород-Сіверського намісництва. І разом з тим Короп та ряд інших міст були перетворені в заштатні. Та і в ХІХ столітті Короп залишається одним з найбільших міст Чернігівської губернії. За переписом 1897 року налічувалось 6 270 мешканців. У середині ХІХ століття у місті працювали 11 заводів: клеєварний – 1; медоварних – 3; шкіряних – 3; цегляних – 3;      воскобійних – 1.

     Великим населеним пунктом залишалась на той час і Понорниця: у 1897 році тут мешкало 4 782 людини. Працювали: народне училище, земська школа, відбувалось 4 ярмарки на рік.

   Винокурні заводи працювали в Билці (пані Балабіної), Краснопіллі (князя Гагаріна), Нехаївці (пана Милорадовича), Шабалинові (пана Марковича); цукровий завод у Черешеньках (княгині Долгорукової); механічний завод у Вишеньках (княгині Долгорукової). У кінці ХІХ – на початку ХХ у Нехаївці поміщик Дулицький володів винокурним, крохмальним заводами, паровим млином, олійницею. У 1788 році у Крисках князем Долгоруковим була заснована економія з виробництва спирту – завод працював  у ХІХ і ХХ століттях.

     ХХ століття для мешканців Коропщини стало часом випробувань: війни, зміни суспільного устрою. Були періоди й розвитку, і занепаду. Не обійшли Коропщину страхіття голодомору. За даними державного архіву Чернігівської області в районі в 1932 – 1933 роках від нього постраждали матеріально і фізично (померли) 2394 особи. Трагедією для всього народу стала Велика Вітчизняна війна. На її фронтах бились з фашизмом понад        13 тис. жителів Коропського і Понорницького районів. 8 259 з них загинули в жорстокій битві. 6 232 нагороджені бойовими урядовими нагородами, серед них п’ять Героїв Радянського союзу: І.К.Болдун (Розльоти), Г.А.Варава і Ю.Д.Гриценко (Шабалинів), А.В.Приходько (Атюша), С.Г.Руденко (Короп).

   Коропщина пишається своїми відомими земляками: вченими О.Шкляревським (Краснопілля), П.Загорським і Д.Наливайком (Понорниця), П.Перемежком (Риботин); співачкою М.Загорською (Покошичі); архітектором М.Мосціпановим; художником Н. Головачівським, Г.Васьком, І.Васьком, В.Ковтуном, В.Макієнком, А.Сарапіним; краєзнавцем В.Куриленком; винахідником М.Кибальчичем, літератором П.Кузьменком, М.Холодним, М.Побеляном, В.Пилипцем, маршалом авіації С.Руденком, гетьманом Лівобережної України Д.Многогрішним. Цей список можна продовжувати й продовжувати, бо Коропщина багата на своїх уродженців, які досягли значних успіхів у різних сферах життя.

     Багатий наш район і пам’ятками історії та культури. Серед них: храми (найвизначнішою пам’яткою тут є Іллінська церква-фортеця у Коропі – єдина на Лівобережжі України); палац Рум’янцева-Задунайського  у Вишеньках; усипальня В.Богданівської-Попової у Шабалинові; Рихлівский Свято-Миколаївський монастир; історичні й природні пам’ятки Мезинського національного природного парку; Мезинський народний археологічний музей; Коропський регіональний історико-археологічний музей; меморіальний музей Микола Кибальчича у Коропі. Крім того, на Коропщині багато справді чудових куточків природи, де душа і порадіє, й відпочине.

 

Валентина Михайленко,

член Національної спілки краєзнавців України.